До тієї ж епохи і до трохи пізнішої, що переходить і в добу історичну, належать знайдені землянки з печами. Знаходяться вони звичайно у великому числі „близько одна до одної, по краям склонів“[1].
Зрозуміло, що при роскопках знаходяться лиш нижчі частини колишніх хат, — те, що було викопано в землі. Звичайний розмір тодішньої хати: 5–7 аршин в один і в другий бік, себ-то близький до розміру хат пізніших. І тепер ще бувають хати 5×5 арш., навіть менші[2].
У тих стародавніх хатах були печі. Піч ліпилась на широкій черені з ґрунтової землі-глини, або просто видовбувалася у тій же землі. Перед піччю і серед хати земля вийнята глибше (долівка), а по-під стінами зоставлені наче лави і піл. Знайдені сліди деревляних колод, що видно піддержували накриттє.
„Землянки і точки знаходяться завжди виключно в таких місцях, де поміж горбами ідуть більше-менше глибокі балки, що по їх течуть потічки. Далі над ними здіймаються горові місця…“[3].
Селища, де знаходяться сліди отих землянок, часто одгороджувалися од поля високим валом і ровом. Для оселі вибірали звичайно місця, що спускаються до річки або до потічка.
Роскопуючи, напр., городище Шаргород, Васильківського повіту, В. Хвойко[4] знайшов до 10 хат-землянок. Там же знайдені зернотерки — жорна, залізні наральники і т. и. Землянки мали 3–4 метри в один бік і 4–7 у другий.
„Усі відкриті землянки були наповнені землею і шматками, а то й цілими пластами глиняної обмазки з слідами побілки, перетлілим і горілим деревом, попелом і угіллєм. Після того, як землянки були вичищені, в кожній з їх знайдено останки чотиро-кутніх печей; одні з них були видовбані в стінці, наче печери, инші мали глиняні стінки і черінь, вимощену каміннєм і обмазану глиною“.
