Я. Аренберґ, що колись писав про се питання, каже „ніколи не треба забувати, що форми не вигадуються, а розвиваються з тих, що єсть, отже вся вага лежить не в тому, що звідки позичено, а в здатности до оброблення, перетворення, присвоєння“[1].
Перше, ніж учені люде розберуть, що належить до якого стилю, — вже один погляд на характерні вироби якогось народу дає пізнати стиль того народу. Кожний, напр., зразу впізнає малюнки і барельєфи Єгиптян і не змішає їх з виробами Асірійців, хоч вони належать до того ж часу. Се значить, що єгипетські, як і асірійські вироби мають виразні ознаки стилю; бо коли б вони їх не мали, — не було б так легко: їх впізнати поміж виробами инших народів.
Українську хату, село, одежу ви пізнаєте без помилки всюди на світі; се найбільше помічали ті україніці, кому доводилося проживати у чужих сторонах. І не тільки хату, село, одежу, — легко можна впізнати і наші килими, миски, деревляні вироби. Се все визначає, що українські вироби мають на собі виразні ознаки стилю.
Стиль жиє і розвивається, поки жиє народ, і лиш тоді можна вважати стиль завершеним, коли сам народ перестав жити, або пішов на цілковитий упадок. Нові, чужі народи ще краще помітять властивости стилю такого зниклого народу: з боку видніше. А ми самі, живучи серед українського стилю, мало його помічаємо, бо ми серед його зросли; так один казав, що він прожив вік і не знав, що завжди говорив прозою…
Величнє вражіннє чинять у Єгипті піраміди, близько старого Мемфиса, на краю пустині, над тихою течією великої ріки‘ над плавнями Дельти, що простяглась до самого моря. Усе там рівне, плескувате, панує лінія горізонтальна, — аж око втомлюється від неї. І лиш оті величні будови перемогають рівнину, здіймаються як гори, свідчать про величність і міць
- ↑ Finsk Tidscrift foer Vitterhet, Vetenskap, Koust och politik, 1899, April.
