І може тому, як рушив поїзд з цієї станції Каяла, ми, мов по змові заспівали, як колись пригадую, у 21-му році, „Молоду Гвардію“.
Туди, де сонце сходить,
Рушаймо на борню!..
Станція Батальськ. Нас живо влаштували на дрезину, і, громохко, залізно відзвонюючи, вона помчала на Ростов.
Дрезина пробігає колією лише в особливих випадках, і тому серед ночі на станціях до нас вибігають і живо дають перепустки далі. З якою радістю ми зустрілися з товаришем з Крайкому, що чекав нас давно на ростовському вокзалі!
І так, пішки, на підводі, на тормозах, автодрезиною і зрештою, авто, ми дісталися готелю, де годині так о 3-ій поснули, як убиті, не кидаючи, звичайно, думки, наздогнати своїх.
Друже читачу, ми ще чекали на літака одну добу, тобто і 3-го травня, і лише 4-го могутній „Дарньє-Меркур“ здійняв нас знову над Ростовом. Переглядаючи ростовську газету „Молот“ вже на значній височині, я прочитав про наш переліт, де, між іншим, було: „наступного дня гості вилетіли до Тифлісу. Один із аеропланів зазнав аварії і знизився коло станції Степова. Пасажири не постраждали“. Все це вже було минулим і ми поспішали на Тифліс.
Тебе цікавить доля літака, що лишив нас у степу і що сам не долетів до Сочі того дня. Так, він не долетів і змушений був знову впасти в
