лину. Задержався, гострими зіницями вдивився перед себе.
Там… на дні обриву, видніли дві постаті, що сиділи одна при одній, притулившися до себе. Юнак почав ще пильніше вдивлятися, наслухувати. Пізнав, що це ворожі салдати присіли побіч себе та півголосом перекидалися словами.
— Це мабуть ворожа чуйка! — подумав.
Почав роздумувати, що йому далі робити. Але на роздуму багато часу не було. Кожної хвилі могла прийти зміна, ворог міг його побачити, а тоді — усе пропалоб. Треба було діяти!
— Руки вгору! — кликнув уривчасто та замахнувся рукою, ніби в ній тримав ручну ґранату.
Вмент чотири руки піднеслися вгору.
— Виходь до мене, швидко! — приказував далі.
За хвилину два ворожі салдати були вже на горі. Стояли з піднесеними руками та дрижали з острахом.
— Бігом вперед! — командував юнак далі. — Не оглядатися, а то — ґранату кину!
І вже три постаті бігли серед метелиці до наших закопів. Попереду два бородаті салдати з піднятиму вгору руками, за ними дрібна постать Осипа-юнака.
