Перейти до вмісту

Сторінка:Коковський Франц. Юнацькі серця (Львів, 1938).djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
III.
 

Пізно в ніч притихла метелиця. Ясні зорі мерехтіли на небі, цікавий місяць заглядав крізь щілину дверей до четаревої землянки.

У землянці сидів за столом десятник, а побіч цього юнак Осип. По тому боці стола сиділи два полонені салдати та здивованими очима дивилися на юнака. Ніяк не могли віри йняти, що вони, старі салдати, дали себе захопити в полон такому дітвакови.

Дивилися один на одного й очам своїм не вірили. За хвилину ввійшов до землянки четар. Усі схопилися й станули на позір.

— Спочинь! — наказав четар. Потім підійшов до юнака та поклав йому свою руку на голову.

— Гаразд списався, стрільче молоденький! — промовив.

Радісним полумям крови залилося юнакове личко.

— Хто ви? Москалі?

— Ні, ваше благородіє, ми хахли, з Полтавщини…

— То, ви, значить — українці?

— Так, точно, ваше благородіє!

— Витайте-ж, браття, у нас!