— Е, думаю, та що з того, що думаю, коли нічого не видумаю.
— Ану скажи, може що разом придумаємо…
— Хочеться мені, бачиш, яку нову книжечку прочитати, а добути її годі, грошей нема…
— Знаю… Я свойого батька прохав…
— А я свою маму, але відкіля їм узяти?
— Правда!
— А знаєш, Гриньку, я щось собі міркую…
— Що?
— Може ми чейже зумілиб зібрати собі трохи грошей на книжечки?
— Як?
— А от, знаєш, за чотири дні Великдень…
— Знаю. Та щож — на Великдень з колядою не підеш…
— Ні, я не про коляду.
— А про що?
— Ми, бачиш, назбираємо в лісі квіток, тепер їх там багато-багато, поробимо китички та в Беликодну Суботу занесемо до містечка.
— Ну?
— У місті люди купують квітки, сам я нераз бачив, навіть радо купують. Будемо продавати; не одну китичку продамо. А продамо, назбираємо трохи грошей і зараз купимо яку книжечку. Будеш ти читати, буду я, і ще другим позичимо.
