собі — буде він учити ся далї, візьме ся до працї? Нї! тодї все пропало. Бо коли би він її меньше кохав, меньше цїнив, коли-б вона не була його першою і останньою любовю, тодї було би що иньшого. А так? — О Боже, Бже, за що Ти кажеш так терпіти і — і — за що Ти, Боже, дав менї таке тонке та чутке сумлїнє?
Вона підняла голову і глянула на нього.
Який він незвичайно блїдий, як мусить терпіти! Ох, вона би своє житє з охотою віддала, щоб відняти в нього хоч крихту того терпіня. Та як?
Підходить до нього. Кладе руку на його рамя, легенько-тихесенько будить його з задуми.
— Що вам такого? Такий біль голови?
Він піднїмає очи, стрічає щирий, отвертий погляд її золотавих, сонїчних очий.
— Тепер менї вже нїчого, вже зовсїм добре, а то справдї погано розболїла ся голова.
— За много працюєте, абсолютно за много.
— Нї, я тепер таки зовсїм нїчого не роблю, бо хоч би й хотїв, то сили нема; врештї хочу того іспиту позбути ся ще сеї осени, а як не вилїчу ся тепер, то ще готова мене вчіпити ся велика слабість. Я собі тепер великий пан: приїхав до дому, там усї працюють, що аж піт із них цюрком котить ся, а я собі цїлїський день шляю ся по лїсах та лугах. Сказано — вільний птах.
— Вже знов зачинаєте полином приправляти?
— Ну, нї вже, нї. Буду тепер зовсїм гарно-тихенько сидїти, тай коли позволите, правити вам комплїменти. Які ви чудові, які у вас гарні-прегарні очи! Ну, видите, як нескладно йде?
Хвилю помовчав.
