дорогих родичів, що з останнього тягли ся, аби йому отворити чародїйну браму знаня.
Та приходилось йому не раз і не два плакати в гіркий кулак, не раз не два згадувати щасливе житє у родичів.
Він пізнав, що він хлопський син, він усїми нервами відчув те; відчув сто раз своєю душею ту нерівність між панами а мужиками! Часто йому прийшло ся почути: “tobie do gnoju, a nie do książki”, і те, хоч не звертало ся до нього просто, лише до котрого з инших селянських синів, страшенно ранило його душу. А в серцї його зростало чим раз почутє ненависти до гнобителїв невинних хлопцїв і хоч тїло було немічне, то дух кріпшав та міцнїв.
А потому, як батько прийшов до нього, то він питав ся, чому воно так дїє ся? Батько лише усьміхав ся так якось сумно тай казав:
— Ой небоже! то не конець на сїм. Ти ще не за одно дізнаєш ся. Але терпи — наука то така річ, що за ню варт терпіти. Наукою тай лишень наукою і ми хлопи зможемо показати панам, що й ми люди. А ти не думай, що ті пани то щось таке велике та сьвяте; є й між ними погань, ще й яка!
Та мабуть похопив ся, що сказав за богато, тай лише ставав ще більш понурий і вмовкав.
Син роздумував над словами батька і почував у них велику правду; почував, що поміж панами богато поганї, що сурдут ще не робить нїкого шляхотним, хоч у школї вчили його противного. Вправдї не казали виразно сього, та все уважали шляхотними тих, що були в сурдутах і далеко делїкатнїйше поводили ся з ними.
І ще одного навчив ся Штефан у школї: навчив ся розріжняти Поляків від Русинів. Він вправдї знав ще й на селї, що є ріжні народности, що є Поляки, Нїмцї, Жиди і т. д., але сього він не знав, що можна так ненавидїти кого, як побачив, що Поляки ненавидять Русинів. А пізнав те ріжними способа-
