ще додавали до сих, що собі сам заробив лєкціями.
І у них був туск та сум і у нього не весело.
За лєкції часом заплатили, часом нї, а треба було і убратись, і їсти, і десь мешкати: А такий уже виріс високий, гей той дубок, тай попросту сказали йому в школї, най скине річи хлопські, бо то якось дивно, аби такий велитень ходив мов на маскараду в такім строю, иншім як усї. Ще малий то помістить ся, але такий великан і до того в третій клясї, то се чистий сьміх.
Його всї товариші були вже поперебирані.
Ну і прийшло ся ще справляти і нові річи, хоч був іще добрий сардак і штани і чоботи.
А як скидав із себе сардак, то здавало ся йому, що відрікає ся і батька і рідного села і всього любого, коханого, та думав собі:
— Як то отсе? кажуть що не одежа робить чоловіка, а кажуть ту одежу скидати, стидатись її. Та що? як уже подав ся на пана, то треба панувати!
Гірке було те панованє сеї зими. Нераз у холодї і голодї, з тим біганєм на лєкції на другий конець міста і ще часто за пів дурно: та ще й самому кілько разів треба вчити ся: кувати ті прокляті грецькі формулки, та писати безмірне число препарацій.
|
|
|
|
Минула третя, минула четверта і пята кляса. Прийшла шеста. Все йшло по давньому.
Були майже ті самі професори, ті самі ученики. Поляки та Жидки по найбільшій части так само підхлїбляли ся Штефанови, Русини по части тримали разом зі Штефаном, по части скакали під польську думку. А Штефан питав їх подібно як колись: “Ти дістав може нинї шпорта, або зафундував тобі може який пива, або програв до тебе в карти? Ти видко со-
