Корчак почав навіть досить часто заходити на станицю Штефанову, щоб разом учитись. Штефан мешкав тепер у одного небогатого емеритованого урядника, що враз з жінкою та двома малими хлопчиками, внуками, утримував ся з того, що держав студентів на станції. Корчак скоро заприязнив ся і зі старими і з учениками і з хлопчиками. Один із них, Мись, то був собі такий живий, непосидючий, збиточний і страшенно розсїяний хлопчик: “збиточний забудько” звали його. От з ним Корчак дуже заприятелював ся, приносив часом цукорки, розмовляв, бавив ся. Словом, став його найлїпшим товаришем.
|
|
Одного дня, якось у половинї лютого, дістав директор ґімназії анонїмовий лист, що так і так: У вашій ґімназії страшна деморалїзація, майже всї ученики грають у карти, а коли не вірите, то пішлїть яку довірену особу, або і самі підїть на станцію до Сичика; там знайдете в плащи котрогось хлопця “corpus delicti”, а на доказ, до чого дійшла хитрість тих ваших вихованків най послужить те, що карти носять у плащах в той спосіб, що розпорюють кишеню від плаща і карти зсувають ся аж на діл. Так їх кількох по кілька карт збирають на цїлу талїю, а все се в тій цїли, щоб їх нїхто нїяким сьвітом не міг вилапати.
Директор прочитавши таку вісточку не дуже втїшив ся, бо раз, що в його ґімназії такі непорядки, а другий, що між учениками, між такими молодими хлопцями, стілько рафінованої хитрости: та не довіряючи тому постановив сам піти переконати ся.
|
|
На станції у Сичика було гамірно та весело. Учать ся хлопцї, зійшло ся їх більше, бо у Сичика широка станція, а що найважнїйше, нема “штубаків”. Далї — починають потроха дуріти — і бють ся, і співають, а так уже десь девята година, стукає хтось до дверий. Хлопцї сьміють ся, кричать: “ходи
