значені? То ви, панку, ще й фалшиво граєте? Гарно! А тепер признавай ся, де твої спільники, кого більше втягнув ти в те гарне дїло? О, він чоловік ідеї, реформатор, герой! ех, знаю я вас, ви “hoeher strebende Menschen”! Але щоби стільки фальші могло набратись у так молодого чоловіка, то навіть у моїй сивій голові не хоче змістити ся. І се ти, такий “добрий син”, виправив свойому батькови?!
Штефан слухав з лицем блїдим мов стїна та з горіючими очима сих важних слів і сказав:
— Пане директор, я слово чести даю, на найсьвятїйше клену ся, що я не розумію сього всього. То я, що нїколи в житю карт у руках не мав, мав би коли грати? Се менї в голові не містить ся.
— Ха, ха, ха, не містить ся в голові! Ну, та-ж диви ся, є доказ, ти-ж сам сказав, що се твій плащ, а я-ж із твойого плаща виймив ті карти. Що-ж маєш на свою оборону?
— Хлопцї дорогі, — звернув ся Штефан до товаришів, — може з вас котрий знає, що се, може поможе відгадати сю страшну загадку?
Але товариші рівно перестрашені і здивовані, як і Штефан, упевняли лише пана директора, що то мусить бути чийсь збиток, або чиясь пімста, бо Штефан певно не грає, за се вони можуть ручити.
Та директор перервав:
— Признавай ся найлїпше до всього отверто та покай ся щиро, то може ще вдасть ся що направити, а так то прощай ся, небоже, з тутешньою ґімназією. То за богато на одного: і полїтика, і гра в карти, і ще така облуда, о, абсолютно за богато.
Штефан уже нїчого не говорив, бо директор його оправдуваням не вірив; признавати-ж ся до річи, про яку найменьшого понятя не мав, не міг і не хотїв, хоч знав що се було би
