довідавши ся від Романа про цїлу справу, хоч в дусї признали-б (Херському) слушність, та подумали-б, що вони будучи на його місцї поступили би так само, то прилюдно будуть ганили його і корчити міни превеликої чесноти. Із сього роздумуваня п. “секретаржа” виникло те, що п. секретаржовство спізнили ся троха на візиту, і що нарештї полишили таки Романа й Лїду самих.
В кімнатї було вже троха темнувато, бо зимове сонце у хмари спатоньки лягло, з землею розпрощало ся. Вони обоє сидїли недалеко печи і довгу хвилю мовчали. Далї Лїда в пориві безмірної вдячности схопила Романа за руку і палко поцїлувала її.
— Спасителю мій, — шепнула лише.
Він, мов опечений тим поцїлунком, сказав остро:
— Ну, Лїда, не роби дурниць. Я лише зробив те, що менї наказував обовязок — та-ж я твій брат. А тепер досить про се, а поговоримо щиро. Я-ж прецїнь також стужив ся за своєю маленькою Лїдочкою. Ну, оповідай що про себе.
Тихо засьміяла ся.
— Оповідати про себе? Що-ж, та-ж ти знаєш цїле моє житє, не змінило ся воно і крихти. От лїпше кажи що про себе. Говори щиро про всьо, не бій ся, не зраджу нїкому. Оповідай про те, як у вас там у великому містї живеть ся? Про ваше студенцьке, товариське житє, про спільну науку. Я хоч з оповіданя хочу жити тим вашим повним житєм.
— Повним житєм? Лїдо, не будь же такою дитиною. Що се властиво за повне житє, і чи воно для нас? Для нас — пролєтарів! Ха, ха, — повне житє! Ой Лїдо, Лїдо! наше житє, се вічна крівава борба за кусень хлїба, се борба з підлотою, рабством, пониженєм. Ну, як хочеш пізнати те “повне житє”, то слухай. Жию в купі ще з двома товаришами в клїтцї, що має пять метрів здовж і в шпр, два в висоту. Рано встаю, іду до уряду, пишу від осьмої до другої, з полудня від четвертої до
