А як же Іванна на це? Невже й вона відповість взаємністю на залицяння цього жохи?
Не міг Кирило Сливух спокійно споглядати Іваннової вроди. Її очі, статурний стан і кожен порух красивої самиці викликали в нього хвилювання, бажання схопити в свої обійми, цілувати до забуття!
А коли Іванна промову держить до громади, коли вона верхи їде на баскому коні — це все ніби то фантастична картина, леґенда про славну повстанку, що водить козаків у бій, зі сміхом дивиться смерті у вічі — й у серце повстанців вдихає соняшний шум і весілля!
Часто Кирило задумається було, його очі дивляться кудись далеко, але вони не бачать ні степу, ні коней, ані хуторів — ці очі дивляться й не дивляться, покривало кохання на них лежить, великої любови, що не має відгуку, пристрасти, що палить і крає серце молоде…
Надходить вечір і лагідними, теплими долонями обіймає обличчя, і тихий вітерець, як хвилька пестощів, обгорне тіло, а місяць срібляний зійде і посипле на землю перлини, кожну берізку чи клен, чи гордого дуба прибере в
47
