семи милях, але на мій рахунок їх було не менше як дванайцять. Цілий час він сидів мовчки побіч мене, але я зауважив, що він скоса пильно стежив за мною. Тамошні дороги видалися мені лихими і карету трясло неймовірно. Час від часу я хотів подивитися у вікно, але се мені не давалося, бо шиби були з матового шкла і тільки иноді я міг на хвилинку побачити ясний промінь якогось світла. Я бажав навязати розмову з полковником, але він одповідав короткими реченнями і розмова зараз же уривалася. Нагло трясення карети устало, ми виїхали на рівну дорогу і зараз же спинилися. Полковник Лізендер Стерк вискочив з карети і поспішно потягнув мене за собою у відчинену браму. Карета стала остільки близько дому, що я навіть позірнути не міг на його фасад. В домі було цілком темно; полковник почав шукати сірників і щось мурмотів собі під ніс. Раптом в кінці коритара відчинилися якісь двері і довгий золотий промінь світла упав на нас. В сій хвилі я побачив постать жінки, що тримала в руках лямпу: вона придивлялась нам Я добре міг бачити гарні риси її обличчя і дорогу матерію темної сукні. Вона щось сказала мойому товаришу незрозумілою для мене мовою; очевидно вона щось питала. Почувши його коротку і шорстку відповідь, вона настільки злякалася, що лямпа захиталась у неї в руках, а вона сама ледве не упала. Полковник швидко підійшов до неї, щось прошепотів і делікатно попхнув до покою, а сам з відібраною у неї лямпою вернув до мене.
