— Ти обіцяла мені одну з твоїх гусок на свята. Хочу обрати собі найтовстійшу.
— О, ми вже обрали для тебе гуску і вона називається „печенею Джемса“! Бачиш, се та велика, біла. Всіх гусок 26, одна для тебе, одна для нас, а решта — на продаж.
— Дякую тобі, Меджі відповів я, але коли тобі однаково, дозволь мені взяти якраз ту, що я зараз мав у руках.
— Та перша важить принаймні на три фунти більше. Ми відгодували її спеціяльно для тебе.
— Нічого! Може ти дозволиш мені взяти гуску зараз з собою?
— Як хочеш, мій коханий, відповіла вона незадоволено. Яку-ж ти обрав собі?
— Ту білу, зі смужкою на хвості, ось там в середині громадки.
— Добре! Кажи її піймати і забирай.
Так я й зробив, пане Хольмсе і забрав гуску до Кільберну. Я оповів цілу пригоду свойому приятелеві і він реготався страшенно. Опісля взяли ми ніж і зарізали птаха. Я думав, що упаду трупом коли ми переконалися, що камня немає в шлунці гуски. Зараз же я зрозумів, що зайшла помилка і побіг негайно до сестри. Одразу кинувся я до курника, але жадної гуски вже не було.
Де ж поділися твої гуски? закричав я сестрі.
— Тільки що забрав їх купець.
— Який?
— Брекінрідж з Ковен Ґарден.
