скибах червоно-рудої ріллі, тільки що переверненої плугом, і на червоно-золотому осінньому убранню густих лісів. Шлях перед нами, через руді й сиві гроби, вкриті подекуди величезним камінням, ставав усе дикіщий і непривітніщий. Час-від-часу ми проїздили коло людських осель, вкритих і огороджених камінням, без садків, без сліду зелені, що замасковувала б різькі, голі контури будівлі. Раптом перед нами відкрилась велика западина, заросла дубом і смереками, покрученими й погнутими напротязі років негодою. Дві вузьких високих башти стреміли над лісом угору. Візник показав батогом:
— Баскервільський замок, — сказав він.
Власник замку встав і втопив туди свій погляд, очі йому світились, щоки палали. Через кілька хвилин ми під'їхали до залізної брами з фантастично переплутаними ґратами з кованого заліза й високими почорнілими від негоди й оброслими мохом стовпами, на яких були висічені з каменя кабанячі голови гербу Баскервілів.
Через браму ми в'їхали в алєю, де гуркіт коліс знову зник у м'ягкому жовтому листю,
7*
99
