лений, з білявим, як льон, волоссям, одягнений у сірий костюм і солом'яний бриль. Через плече висіла в нього металева ботанізирка, а в руках мав зелену сітку, щоб ловити метеликів.
— Я міркую, що ви вибачите мені за сміливість, Др. Ватсоне, — сказав він, підходячи до мене, трохи задиханий від бігу. — Ми тут прості люде на степу й не ждемо, поки нас офіціяльно познайомлять. Можливо, що ви чули моє імя від нашого спільного приятеля, Др. Мортімер, я — Степльтон.
— Ваша сітка й ботанізирка вже мені це сказали, — відповів я, бо знав, що Степльтон був природник. — Але як ви мене пізнали?
— Я зайшов був до Мортімера, і він показав мені вас із вікна своєї лікарні, як ви проходили. А що нам по дорозі додому, то я подумав собі, що дожену вас і сам познайомлюсь. Міркую що льорд Генрі не дуже втомлений із подорожі?
— Ні, він себе добре почуває.
— Ми всі трохи боялись, що по сумній смерти льорда Чарльза новий власник не схоче тут жити. Цього надто, вимагати від
112
