віків. Там найдете що-найрідчі ростини й метелики, якщо маєте хист дістатись до них.
— Нехай, я спробую.
Він глянув на мене здивовано.
— Ради Бога викиньте такі думки з голови, — сказав він. — Ваша кров паде на мою голову. Запевняю вас, що ніяких шансів немає, щоб ви вернулись живим. Я можу перейти лиш завдяки тому, що пам'ятаю деякі складні прикмети.
— А це що таке?! — скрикнув я.
Довгий протяжний стогін, неймовірно сумний, розлягся над степом. Він сповнив ціле повітря, і разом із тим неможливо було вгадати, звідки він пішов. Починаючи від неголосного клекоту, звук перейшов у могутній рев, і знов зійшов на сумний невиразний, стогін. Степльтон глянув на мене з чудним виразом на обличчу.
— Дивне місце, цей степ, правда? — сказав він.
— Але що це було?
— Мужики кажуть, що це собака Баскервілів кличе свою здобичу. Я чув цей голос раніще, але ніколи ще так голосно.
Я оглянувся зі стисненим серцем на ши-
119
