щоб я вас не покидав, і особливо, щоб ви не виходили на степ самі.
Льорд Генрі, лагідно усміхнувшись, поклав мені на плече руку.
— Голубе мій, — сказав він, — Гольмс із цілою своєю мудрістю не передбачав того, що мені трапилось, відколи я тут, ви мене розумієте? Я певен, що з усіх людей на світі, ви будете останнім, щоб ставати мені на перешкоді. Я мушу йти сам.
Це поставило мене в що-найнеприємніще становище. Я не знав ні що робити, ні що сказати, і, поки я надумавсь, він узяв свій ціпок і пішов. Коли я в'явив собі, як мене буде мучити совість, що я хоч на хвилину випустив його з очей, і що я буду відчувати, коли муситиму вернутися до Вас і признатись, що йому трапилось якесь нещастя через те, що я не послухав Ваших інструкцій, даю слово, кров мені кинулась до лиця і в ту мить я побіг у напрямі до оселі Степльтонів у надії, що ще не пізно буде догнати його.
Я побіг, скілько духу, дорогою, але не бачив його, аж поки не дійшов до місця, де стежки розходяться. Тут, злякавшись, що,
10*
147
