чим швидче ми вийдемо, тим краще, бо він може погасити світло і втекти.
За п'ять хвилин ми були надворі і швидко перебігли сад, де завивав осінній вітер і шелестіло мертве листя. Нічне повітря було важке й повне вогкого запаху гнилі. Час-від-часу виглядав місяць, але хмари плили по небі, і саме, як ми вийшли на степ, почав падати дрібний дощ. Світло усе ще блимало перед нами.
— У вас є зброя? — спитав я.
— Я взяв револьвер.
— Нам треба захопити його відразу, бо він, кажуть, завзятий хлоп. Ми нападемо на нього несподівано, і він мусітиме скоритись ще, поки матиме час боронитись.
— Слухайте, Ватсоне, що б сказав на це Гольмс? Пригадуєте собі нічну добу, коли темні сили мають волю на степу.
Наче б у відповідь на це, з темряви, яка огортала степ, раптом розітнувся той самий чудний голос, який я вже раз чув коло болота. Вітер ніс його в наш бік; зпершу неясний, жалібний, він перейшов у грізне завивання, тоді знов спав до жалібного стогону й завмер. Потім знов і знов розлягав-
162
