Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/164

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

ся, сповняв собою ціле повітря, пронизливий, дикий і грізний. Льорд Баскервіль схопив мене за руку, побіліле обличчя його світилося в темряві.

— Господи милосердний, що це таке, Ватсоне?

— Я не знаю. Це часом буває на степу. Я вже раз чув його.

Звук той завмер, і цілковита тиша обгорнула нас. Ми стояли, напружуючи вуха, але нічого не було чути.

— Ватсоне, — сказав льорд Генрі, — це вив пес.

Кров застигла в мене в жилах, бо в його надірваному голосі почувся несподіваний жах, який обхопив його.

— Як вони називають цей голос? — спитав він.

— Хто?

— Тутешні люде на степу.

— Ех, вони темні, неосвічені люде. На що вам, як вони називають.

— Скажіть, Ватсоне, що вони кажуть!

Я вагався, але не міг обійти питання.

— Вони кажуть, що це виє пес Баскервілів.

 

11*

163