Він здрігнувся і кілька хвилин мовчав.
— Це дійсно пес вив, — сказав він нарешті, — але, здається, десь іздалеку, наче звідти.
— Трудно сказати звідки саме.
— Вітер приніс його здалеку. Чи не в той бік велике болото?
— Здається, в той.
— Ну, так то звідти. Слухайте, Ватсоне, чи вам самим не здається, що це пес вив. Я не дитина. Не бійтесь сказати правду.
— Степльтон був тоді зі мною, коли вперше я чув це завивання. Він сказав, що то міг бути крик водяного бугая.
— Ні, ні, це був пес. Боже милостивий, чи може бути якась правда в цих усіх історіях? Чи можливо, щоб якась темна сила мені загрожувала. Чи ви вірите в те, Ватсоне, чи ні?
— Ні, ні.
— Про те, сміятися з тих історій у Льондоні, то щось инше, ніж стояти отут на степу, у глупу ніч і чути такий голос. А дядько? Коло його трупа був слід собаки. Це все одно до другого. Не думаю, щоб я
164
