Перейти до вмісту

Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/166

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

був страхополох, але від того завивання в мене холоне кров. Візьміть мене за руку.

Рука була холодна, як шматок мармору.

— Завтра це все мине.

— Не думаю, щоб я колинебудь забув цей голос. Що нам тепер робити?

— Може, вернемось до хати?

— Ні, ніколи! Ми вийшли, щоб захопити злочинця, і захопимо. Ми за каторжником, а пекельний чи який там пес за нами! Ходім! Хоч би всі чорти з пекла були на степу!

Ми поволі посувалися в темряві, а жовтий маленькій вогник горів і блимав перед нами. Ніщо так не милить, як віддаль світла в темряві. Часом здається, що воно блимає десь далеко на обрію, а часом так наче за кілька кроків від нас. Але, нарешті, ми побачили, звідки воно йшло, і що ми дійсно були близько від нього. В щілині скелі, між двома високими стінами стреміла свічка; з усіх боків світло було захищене і від вітру, й від того, щоб його можна було бачити, окроме замку. Ми сховалися за облімком ґраніту і почали придивлятись. Чудно було бачити цю одним-одиноку свічку посеред сте-

165