Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/167

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

пу без признаків життя навколо неї. Саме тільки жовте просте полум'я й освітлені стіни скелі коло нього.

— Що ж тепер робити? — спитав льорд Генрі.

— Почекаймо тут, він мусить бути десь близько. Може, ми побачимо його.

Ледви я вимовив ці слова, як ми обоє побачили його: через скелю, в щілині якої горіла свічка, нахилилось жовте, брудне обличчя з колючою бородою й розпатланим довгим чубом; це майже звіряче обличчя могло б дуже добре належати й одному з тих диких неолітичних людей, що жили колись у цих кам'яних леговищах. Світло під ним дуже добре освітлювало його невеликі хитрі очі, що швидко бігали на всі боки в темряву, наче в хижого дикого звіря, що почув ходу ловців.

Щось, очевидячки, викликало його підозріння. Можливо, що Барімор мав якесь спеціяльне гасло, якого ми не знали, або ж він мав якісь иньші причини думати, що не все гаразд, бо ясно видно було страх на його неприємному обличчю. Кождої хвилини він міг погасити світло і щезнути в

166