додому, на скелі, недалеко від нас, я побачив постать людини, чорний її сілует зарисувавсь у ясному тлі місяця. Не думайте, що то була галюцінація, запевняю вас, що у свойому життю ніколи нічого ясніще не бачив. Наскільки міг міркувати, то був високий стрункий чоловік; він стояв, розставивши трохи ноги, склавши руки й нахиливши голову, так мов би думав над безмежністю, що розстилалась перед ним. Можна було сказати, що він мав вигляд справжнього духа цього страшного і дикого степу. Це не міг бути каторжник, бо той побіг був зовсім у инший бік. Та ще, сей був далеко вищий за нього. З криком здивовання я вказав на нього льордові Баскервілеві, але в ту ж хвилину, коли я повернувся, щоб схопити його за руку, постать щезла.
Я хотів був піти в тому напрямі й дізнатись, в чім річ, але скеля була все-таки далеченько, а нерви льорда Генрія були дуже напружені від голосу, який нагадував йому страшний переказ, і він не мав настрою до нових авантюр. Він не бачив тієї постати на скелі, й не міг відчути того дивного
168
