Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/171

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

мушу покинути перший спосіб і повернутися до мого щоденника. Починаю тим ранком, після невдатної погоні за каторжником.

16. жовтня. Похмурий, мрячний день, капає дрібний дощ. Густі хвилі туману облягають замок, підіймаються час-від-часу, і крізь них видко голий сумний степ, мокрі скелі й каміння, на яких часом, прорвавшись через хмари, блищить сонце. Сумно надворі, сумно і в хаті. Льорд Генрі після вчорашніх пригод переходить чорну реакцію. Я сам відчуваю на серці вагу й почуття якоїсь неминучої небезпеки, яка над нами нависає, й яка тим більше страшна, що я не можу назвати її.

І хиба немає причин для такого почуття? Тільки взяти на увагу послідовну нитку подій, які сяк, чи так в'яжуться з тою якоюсь темною силою, що коло нас. Смерть старого льорда, що склалася в обставинах які, так дуже відповідають умовинам родинного переказу. А далі, оповідання мужиків: вони раз-у-раз оповідають що наче б то бачили чудного звіря на степу. Двічі власними вухами я чув згук, схожий на виття собаки. Розуміється неможливо й неймо-

170