вірно, щоб ці сили були поза звичайними законами природи. Про пекельного пса, який лишає сліди на дорозі й який виє так, що голос його розлягається по цілій околиці, розуміється, й мови не може бути: Степльтон може повірити в таку байку, Др. Мортімер теж, але коли в мене є щось своє, то це власне мій здоровий розум, який ніколи не допустить повірити в таку річ. Тоді треба здатися на слова мужиків, які описують цього звіря з пекельним вогнем, що пашить з його пащеки й очей. Гольмс і слухати не став би про такі байки, а я тут з'являюсь його аґентом. Але факти фактами, і я вже двічі чув завивання на степу. Допустимо, що дійсно на степу бігає величезний пес, це, розуміється, багато поясняє. Але де ж той пес може ховатись, що він їсть, звідки взявся, і чому ніхто його не бачив удень? Треба признатись, що це природне пояснення дає майже стільки труднощів, як і надприродне. Крім того, незалежно від пса, є ще факти людської роботи, тоді в Льондоні, чоловік у фіякрі, лист, що попереджав льорда Генрі, щоб не виходив на степ. Цей останній дійсно був, але міг бути вислідом
171
