праці прихильної людини, таксамо, як і ворожої. Де ж він той приятель, чи воріг тепер? Чи він лишився в Льондоні, чи тут із нами, чи не міг… чи не міг це бути той незнайомий чоловік, котрого я бачив вночі на скелі?
Правда, що я лише на хвилинку вгледів його, але готов заприсягти, що бачив. То не був ні один із тих, що я їх бачив тут, а я знаю вже всіх сусідів. Постать на скелі була вища, ніж Степльтон, далеко тонша за Франклянда. То міг би бути Барімор, але ми лишили його дома, і я певен, що він не пішов слідом за нами. За нами стежить хтось невідомий, таксамо, як хтось невідомий стежив за нами в Льондоні. Ніколи ми не могли позбутися його. Як би я міг досягти цього невідомого чоловіка, аж тоді, може, розгадали б ми всю таємницю. До цього, тільки до цього завдання я мушу прикласти всі мої сили.
Моєю першою думкою було довірити льордові Генрі всі мої наміри, друга ж, і більш мудра, думка була, — вести свою лінію до кінця, і як можна менше про це оповідати другим. Льорд Генрі став мовчазний і роз-
172
