сіяний, нерви його дуже похитнулись від того чудного голосу, що він почув на степу.
Сьогодня вранці, Барімор попросив дозволу льорда Генрі поговорити з ним. Вони на якийсь час зачинилися в кабінеті. Згодом льорд Генрі відчинив двері й покликав мене.
— Барімор ремствує на нас, — сказав він, — він думає, що ми не мали права ганятись за його шуряком, коли він добровільно сказав нам про все.
Клюшннк стояв дуже блідий, але спокійний.
— Може, я погарячився, пане, — сказав він, — якщо так, то прохаю мені вибачити. Про те я дуже здивувався, мушу сказати, коли почув, що панове прийшли вночі зі степу, і довідався, що хотіли схопити Сельдена. Він, нещасний, має досить ворогів і без того, щоб ще я підставляв йому ногу.
Як би ви нам сказали це з власної волі, то була б цілком инша річ, — сказав льорд Генрі. — Ви нам признались, або швидче сказати, ваша жінка призналась, коли вас примусили до того.
173
