— Я не розумію, Баріморе, як ви могли скрити таку важну річ.
— Бачите, пане, це сталося швидко після того, як скоїлося наше власне нещастя з Сельденом, та ще, ми обоє з жінкою дуже любили льорда Чарльза, а розслідувати таку історію не було б дуже приємно для покійного пана. Коли де замішана жінка, краще бути обережному, навіть найліпшому з нас…
— Ви гадаєте, що це могло б пошкодити його добрій славі?
— Коли хочете, пане, мені здавалось, що з цього не буде добра, але тепер, коли ви були такі ласкаві до нас, я почував, що було б несправедливо з мого боку не сказати вам усього, що я знаю.
— Добре, Баріморе, можете йти.
Коли клюшник пішов, льорд Генрі повернувся до мене.
— Ну, Ватсоне, що ви думаєте про це? Це кидає нове світло.
— Мені здається, що це нове світло лишає темряву ще чорніщою, ніж перше.
— Так, здається. Але коли ми дізнаємось, хто то Л. Л., то ціла справа виясниться. Ми вже довідались хоч те, що хтось знає
178
