страхом на цілу західну частину Анґлії. Трапилося так, що цей Гуґо полюбив (коли, справді, такому низькому почуттю можна дати таку високу назву) дочку йомана[1]), який держав ув аренді землі поблизу від баскервільського маєтку. Молода дівчина була скромна й доброго поводження, уникала його, бо боялась його злої слави. Сталося так, що на св. Михайла цей Гуґо, разом із п'ятьма або шістьма такими самими божевільними й розпусними товаришами, набіг на ферму і викрав дівчину, знаючи добре, що ні батька її, ані братів не було дома. Коли вони, привезли її до двору і замкнули в одній із кімнат нагорі, Гуґо, по свойому щоденному звичаю, з товаришами засіли піячити. Бідна ж дівчина нагорі мало не стратила розуму від тих пісень та криків, та страшних проклонів, які долітали до неї здолини, бо кажуть, що одними словами, які вживав Гуґо Баскервіль, як бував пяний, можна було погубити свою душу. Нарешті, у страшній розпуці вона зважилась на таке, що міг би зробити тільки найзавзятіщий
20
- ↑ уеоман = вільний чоловік, не кріпосний у середніх віках.
