Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/200

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

Що й казати, він досить небезпечно добірався до правди.

— То справедливо, — сказав я, — але звідки ви можете знати, що він десь тут.

— Я знаю, бо бачив власними очима, того, що носить йому їсти.

У мене так і похололо в серці за Барімора. Це не проста річ попасти в руки цього капосного старого сутяги. Але дальші слова зняли вагу в мене з серця.

— Ви здивуєтесь, як почуєте, що йому носить їсти якийсь хлопець. Я що-дня бачу його своїм телєскопом із даху, що-дня в тій самій годині він іде тою самою стежкою, а до кого б же він носив, як не до каторжника?

От де було щастя! Але я переміг себе, щоб не показати ніякої цікавости. Хлопець! Барімор казав, що невідомому нашому ворогові носив їсти хлопець. Це на його слід, а не на Сельденів напав Франклянд. Як би я міг довідатись, що він знає, то це б мені полегчило всю справу. Байдужість і недовірря до слів Франклянда — ось які були мої найдужчі карти.

 

199