Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/203

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

ніщо не примусить чимнебудь помагати поліції. Навже ви вже тікаєте? Не може бути! Я певен, що ви мені допоможете ще спорожнити цю пляшку ради такого дня.

Мені вдалося устояти проти всіх його умовлянь і відрадити його, щоб не йшов відпроваджувати мене додому. Поки він міг мене бачити, я йшов шляхом, а тоді подався степом у напрямі до горба, за яким щез хлопець. Все йшло мені на руку, й я дав собі слово, що коли не використаю обставин, які фортуна наче зумисне приготувала для мене, то не через брак витрівалости й енерґії з моку боку.

Сонце вже сідало, коли я дійшов до найвищої точки горба, положисті спади якого були золото-зелені по один бік і темно-сірі по другий. Навколо, кільки видно, ані руху, ані згуку, якась велика сива птиця, може морська чайка, високо летіла по синьому небі і більше нікого в тій пустині; почуття самотности і непевности обгорнуло мене. Хлопця ніде не було видно, але в долині, під горою, серед передісторічних осель, була одна кам'яна хата з цілим іще дахом і, здавалось, давала досить захисту від непо-

202