Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/204

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

годи. У мене аж підскочило сердце, як я вгледів її: тут він мусить ховатись! Нарешті моя нога була майже на порозі його схованки, а таємниця його — майже в моїх руках!

Я наблизився до руїн так обережно, як Степльтон наближається зі сіткою в руці до метелика, і переконався справді, що тут хтось жив: ледви помітна стежка вела до зруйнованих дверей. Невідомий або ховався в руїні, або ж був десь на степу. Нерви мої були напружені у сподіванні якоїсь пригоди. Кинувши недокурену циґарку, я стис у руці револьвер і, швидко підійшовши до дверей, заглянув до середини: там не було нікого, але були певні докази того, що я напав на вірний слід. На тому самому камені, в кутку, де колись спав неолітичний чоловік, лежало кілька згорнених вовняних ковдр, ув одному місці купкою лежав попіл від вогню. Коло нього стояло відро з водою й деякі приладдя до варива. А як мої очі звикли до темряви, в куточку я побачив пляшку коняку й чарку коло неї. Посередині, на плескатому камені, що служив замісць стола, лежав невеличкий клунок, пев-

203