Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/207

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

проникливий голос міг належати лиш одній людині на цілому світі:

— Гольмс, — закричав я, — Гольмс!

— Виходьте, — сказав він, — і будь ласка, будьте обережні з револьвером.

Я спинився на дверях. Гольмс сидів на камені недалеко, і його сірі очі так і сміялись, як він дивився на моє зхвильоване обличчя. Він схуд трохи і засмалився на сонці й на вітрі, але так, то був свіжий і здоровий; одягнений у костюм із волохатого сукна і такий самий кашкет, він виглядав, як кождий инший турист на цьому степу, — з тим питомим йому, чисто котячим нахилом до чистоти, що була одною з характерних рис його особи: він був чисто виголений і мав бездоганно свіжу сорочку, зовсім неначе в Льондоні.

— Ніколи в мойому життю нікому я так не зрадів, — сказав я, стискаючи йому руку.

— Або нікого так не сподівався, га?

— Справді, мушу признатись.

— Здивовання було не тільки з вашого боку, запевняю вас. Я й гадки не мав, що ви винайшли мою тимчасову схованку, а

206