ще менше сподівався я, що ви сидите тут, аж поки не був кроків за двацять від дверей.
— Певне, пізнали мої сліди?
— Ні, Ватсоне, боюсь, що я не міг би відрізнити ваших ніг від инших, але якщо ви серіозно бажаєте сховатись від мене, то купуйте свої цигарки в иншому місці; бо коли я бачу окурки з маркою Брадлєй, Оксфорд-Стріт, то знаю, що мій друг Ватсон десь недалеко. Онде бачите, край стежки ви кинули її, напевне, в найважніщий момент, тоді коли атакували порожню руїну.
— Правда.
— Я так і думав, і знаючи вашу впертість, був переконаний, що ви десь засіли і зі зброєю в руках чекаєте господаря хати. Так ви справді думали, що я каторжник?
— Я не знав, хто ви, але постановив дізнатись.
— Дуже добре, Ватсоне, дуже добре. А як же ви мене винайшли? Певне, бачили мене вночі. Тоді, як ловили каторжника, коли я був настільки необережний, і не завважив, що місяць сходить за мною.
— Так, я вас тоді побачив.
207
