— Завтра досить буде роботи, а сьогодня ми можемо лише віддати останню поміч нашому покійному приятелеві.
Ми спустилися разом у балку і підійшли до тіла, що виступало тепер різькою чорною плямою на білому від місяця камінні. Аґонія цих повикручуваних членів стисла моє серце спазмою болю, сповнила очі сльозами.
— Ми не донесемо його самі до замку, Гольмсе. Треба піти за кимнебудь. Що ви збожеволіли? Господи!
Нахилившись над трупом, Гольмс раптом скрикнув, потім підскочив, схопив мене за руку, зареготався і затанцював від радости.
— Борода! Борода! В нього є борода!
— Борода?!
— Це не льорд Генрі, це… так і є! Це мій сусід, каторжник!
З гарячковою поспішністю ми перевернули тіло так, що колюча борода стреміла догори. Тепер не могло бути жадного сумніву; це було дійсно те саме обличчя, яке дивилось на мене при світлі свічки зза скелі. Це був каторжник Сельден.
Тоді раптом я все зрозумів. Я згадав, як льорд Баскервіль казав мені, що подарував
221
