свою стару одежу Баріморові, а той, видно, дав її Сельденові, щоб переодягтися з тюремної. Траґедія смерти лишалась траґедією, але, принаймні, чоловік цей заслуговував смерть по законам держави. Я сказав Гольмсові свою думку.
— Отже одежа була причиною смерти бідняги! Ясно, що пса пущено за слідами льорда Генрі тим, що дано йому понюхати якусь частину його одежі, певно, чобіт, який у нього щез у готелю, і через те він і загнав цього чоловіка. Про те, тут є одна дуже дивна річ: як Сельден довідався в цій пітьмі, що пес був на його сліду?
— Він почув його.
— Почути пса на степу ще не досить, щоб довести такого сильного чоловіка, як був цей Сельден, до такого пароксизму страху, щоб він кричав, рискуючи, що його пізнають і зловлять. Із його криків пізнати було, що він біг досить довго після того, як довідався, що пес був на його сліду. Як же він довідався?
— Ще більша таємниця для мене є то те, чого пес був спущений сьогодня вночі? Я міркую, що він не ввесь час бігає вільно
222
