Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/224

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


по степу. Степльтон не спустив би його, як би не мав причини думати, що льорд Генрі міг бути тут.

— Моя загадка трудніща за вашу, бо я гадаю, що ми незабаром будемо мати пояснення до вашої, тоді, як моя може назавжди лишитись нерозгаданою. Тепер питання, що зробити з цим нещасним тілом? Ми ж не можемо лишити його тут лисицям та воронам на поталу?

— Я міркую занести його в одну з цих руін, поки можна буде порозумітися з поліцією.

— Добре, я думаю, що вдвох ми донесем його. Дивіться, Ватсоне, а це що таке? Невже він сам іде сюди? Ну і сміливий! Глядіть, ні слова про наші підозріння, ні словечка, а то ввесь мій плян пропав!

Хтось наближався до нас степом, я побачив червоний жар від сиґари. Місяць світив на нього, і я пізнав постать і ходу природника. Він спинивсь, побачивши нас, тоді знов наблизився.

— Невже це ви, Др. Ватсоне, не може бути? Кого хочете сподівався бачити, тільки не вас тут, на степу вночі. А це що таке?

223