стурбувався за нього. До речі, — очі його блиснули від Гольмса на мене, — чи ви не чули нічого більше, крім крику?
— Ні, — сказав Гольмс, — а ви?
— І я ні.
— Так чого ж ви тоді питаєте?
— О, ви знаєте ті історії, що мужики оповідають про пекельного пса і таке инше. Я думав, чи не було чути сьогодня вночі тих згуків про які вони кажуть, може, це злякало каторжника?
— Ми нічого такого не чули, — сказав я.
— А чим же ви пояснюєте смерть цього бідняги?
— Я не сумніваюся в тому, що від нагального страху він стратив розум і в гарячковому стані кинувся бігти, і от упав із цих скель і розбив собі голову.
— Це, здається, дійсно найбільш імовірне пояснення, — сказав Степльтон, — і мені здалося, що він із полегшенням зітхнув. — А ви що думаєте про це, пане Шерльок Гольмс?
Мій друг злегка вклонився.
— Ви як знаєте, хто я?
— Ми вас тут сподівалися бачити, відколи
15 Конан Дойль
225
