Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/234

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

— Добре, а я вас попрошу також робити все сліпо, не питаючись чому.

— Як хочете.

— Коли все так робитимете, то, міркую, ми маємо шанси, щоб наше завдання швидко закінчилось. Я втім не сумніваюсь…

Він раптом спинився і встромив очі понад мою голову кудись поперед себе. Світло від лямпи падало просто на його обличчя, таке напружене й таке непорушне, що можна було його взяти за клясичну статую, персоніфікацію уваги і напружености.

— Що таке? — скрикнули ми обидва.

Як він одвів очі, я міг завважити, що він стримував якесь нутрішнє зворушення. Риси обличчя були зовсім спокійні, тільки очі блищали зацікавленням.

— Вибачте мені захоплення знавця, — сказав він, показавши рукою на ряд портретів, що покривали протилежну стіну. — Ватсон не хоче допустити, що я щонебудь тямлю в малярстві, але це дійсно на рідкість чудова колєкція портретів.

— Дуже радий це чути, — сказав льорд Генрі, — глянувши з зачудованням на Шерльока Гольмса; — я не маю претензії зна-

233