в них, але що пильна справа примушує нас бути в Льондоні. Ми швидко вернемось. Ви не забудьте так сказати.
— Якщо ви на тому настоююте.
— Запевняю вас, що иньшого виходу немає.
По обличчі льорда Генрі я побачив, що він наш від'їзд зрозумів за дезертирство й був тим ображений.
— Коли ви хочете їхати? — спитав він холодно.
— Зараз після сніданку. Ми поїдемо перше до Кумб Трасей; Ватсон лишає всі свої речі тут у заставу, що він незабаром приїде назад. Ватсоне, ви пошлете листа до Степльтона, що ви не можете бути в нього.
— Я б поїхав із вами до Льондону, — сказав раптом льорд Генрі, — чого я тут лишуся сам один?
— Ви лишитесь тут, бо це ваш обов'язок, бо ви дали мені слово, що робитимете все, як я вам скажу, а я вас прошу лишитись.
— Добре, тоді я лишаюсь.
— Ще одно! Я хочу, щоб ви поїхали до Степльтонів, але звідти відішліть коней додому, і скажіть, що підете назад пішки.
239
