Перейти до вмісту

Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/249

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

але й досі Гольмс нічого не сказав, і я міг тільки вгадувати яким шляхом піде наша акція. Мої нерви дійшли до вершка напруження, коли, нарешті, холодний вітер подув нам ув обличчя, і порожні темні простори по обидва боки вузенької дороги дали мені знати, що ми знов на степу.

Розмову нашу стримувала приява візника найнятої брички, так що ми були примушені говорити про звичайні речі, тоді коли нерви наші були напружені від зворушення й чекання. Мені стало легше, коли ми, нарешті, поминули оселю Франклянда і почали наближатись до замку й до сцени, де мала відогратись подія. Недалеко від брами, ми вилізли з брички заплатили візникові, одправиди його назад до Кумб Трасей, а самі подалися пішки до оселі Степльтона.

— Ви маєте зброю, — спитав Гольмс у Лєстрада.

Той усміхнувся:

— Поки я маю на собі штани, то в штанях маю кишеню, а поки маю кишеню, то в кишені маю револьвер.

— Добре! Ми з Ватсоном теж озброєні.

— Ви дуже бережетесь, щоб нічого не

248