Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/252

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

зачинилися, клацнув замок, і він знов перебіг повз стіну і ввійшов до хати. Тоді я тихенько вернувся до своїх і оповів, що бачив.

— Так кажете, Ватсоне, що пані немає з ними? — спитав Гольмс.

— Немає.

— Де ж вона може бути, коли більш ніде не світиться?

— Не можу собі вявити, де вона може бути.

Я вже сказав, що над великим Ґремпенськім болотом поліг густий білий туман. Він помалу посувався в наш, бік, низькою але, збитою с уцільною стіною. Місяць зійшов, і в його світлі туман виглядав наче поле снігу, на якому де-не-де стирчали островами каміння. Гольмс увесь час дививсь, як він помалу стелився, і нетерпляче бурчав:

— Він сунеться на нас, Ватсоне.

— А хиба що?

— Дуже зле, справді зле. Єдина річ, яка могла стати на перешкоді моїм плянам. Тепер льорд Генрі не забариться, вже десята година, наш успіх, ба навіть, може, його

251