зачинилися, клацнув замок, і він знов перебіг повз стіну і ввійшов до хати. Тоді я тихенько вернувся до своїх і оповів, що бачив.
— Так кажете, Ватсоне, що пані немає з ними? — спитав Гольмс.
— Немає.
— Де ж вона може бути, коли більш ніде не світиться?
— Не можу собі вявити, де вона може бути.
Я вже сказав, що над великим Ґремпенськім болотом поліг густий білий туман. Він помалу посувався в наш, бік, низькою але, збитою с уцільною стіною. Місяць зійшов, і в його світлі туман виглядав наче поле снігу, на якому де-не-де стирчали островами каміння. Гольмс увесь час дививсь, як він помалу стелився, і нетерпляче бурчав:
— Він сунеться на нас, Ватсоне.
— А хиба що?
— Дуже зле, справді зле. Єдина річ, яка могла стати на перешкоді моїм плянам. Тепер льорд Генрі не забариться, вже десята година, наш успіх, ба навіть, може, його
251
