Перейти до вмісту

Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/254

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

до землі і притулив вухо. — Слава Богу, здається, він іде.

Швидкі кроки почулися здалеку й порушили німу тишу. Присівши між камінням, ми не зводили очей із білої хмари туману, яка стояла саме перед нами. Кроки наближались, і з туману, мов із за завіси, виступив чоловік, якого ми ждали. Він здивовано оглянувся, виступивши з туману у ясну зоряну ніч, швидко пішов повз місце, де ми лежали, і потім на гору за нами, де вилася стежка в напрямі до замку. Ідучи, він оглядався на всі боки, видно було, що був неспокійний.

— Шш… — прошепів Гольмс, і я почув клацання зведеного курка, дивіться уважно, йде!

Зі середини білої хмари туману чути було постійне шкряботіння, яке більш і більш наближалось; туман кінчався, може, за кілька десять кроків від нас, і ми втупили в нього очі, не знаючи, яке саме страхіття вискочить звідти на нас. Я глянув на хвилину на Гольмса, коло якого я лежав: він був блідий, очі при місячному світлі блищали, але раптом він нахилився наперед,

253