лице застигло й губи розкрилися. В ту, саму хвилину Лєстрад скрикнув і кинувся лицем до землі. Я скочив на ноги, рука з револьвером заніміла, думки мої спаралізувала страшна примара, яка вискочила на нас ізза туману. Це був пес, величезний, чорний як вугілля пес, якого людські очі ще не бачили. Роззявлена паща світилась, очі блищали й горіли страшним синім світлом, морда, вуха й, шия виразно вирізувались на тлі цього мертвого надзвичайного світла. В найбільш гарячковому сні не можна було б уявити собі щось ще більше страшне, більш пекельне й жахливе, ніж ця чорна постать хорта і скажена морда, яка вискочила на нас із туману.
Великими кроками перебіг він повз нас, стрибаючи по стежці, слідом за льордом Генрі. Ми так були спаралізовані жахом, що дозволили йому поминути нас, швидче ніж опамятались. Тоді, разом Гольмс і я, вистрелили. Пес страшенно заскавчав, видно, що хоч бодай один із нас поцілив його, але не спинився й біг далі. Далеко на стежці ми побачили, як льорд Генрі з блідим обличчям, руками, піднятими до гори, стояв без-
254
