Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/257

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

рота свою пляшку з горілкою, і за хвилину перелякані очі глянули на нас.

— Господи, — промовив він. — Що це таке? Що це було?

— Що було, те було — а, вже немає. Ми доконали фамілійну примару й навіки.

Самим тільки зростом і силою це було страшне створіння, що мертве простяглось коло нас. Не зовсім хорт і не зовсім доґ, але, мабуть, сумішок обох, довгий, сильний, завбільшки у львицю. Навіть тепер іще, в мертвого, паща світилася синім світлом, а глибокі, хоч і невеликі, очі були обведені вогнем. Я доторкнувся рукою морди, і мої власні пальці засвітились у темряві.

— Фосфор, — сказав я.

— Мусить бути якийсь дуже дотепний препарат із фосфора, — сказав Гольмс, нюхаючи його, — бо нічого не чути, він не ставав на перешкоді нюхові собаки. Ми дуже провинились перед вами, льорде Генрі, що так вас налякали. Я був приготований зустріти пса, але не такого страшного, як оцей. Крім того, туман дав нам дуже мало часу, щоб зустріти його.

— Ви врятували мені життя.

 

256