Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/261

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

— Слава Богу, слава Богу! А той проклятий! Подивіться, що він зробив.

Вона одкотила рукав, і ми побачили, що руки її були в синяках і смугах.

— Але це все байдуже, все байдуже! Він душу мою замучив, серце розтоптав. Я все могла знести, знущання, самотність, отруєне життя, все, поки я могла мала надію, що він мене любить, але тепер я знаю, що і в цьому він мене дурив і сміявся.

Вона гірко плакала, як говорила.

— Він зробив вам, пані, багато зла, — сказав Гольмс, — скажіть же тоді, де нам його знайти. Коли ви йому допомагали колинебудь у злих вчинках, то поможіть нам тепер, щоб вирівняти їх.

— Є тільки одне місце, куди він міг утекти, — відповіла вона, — у стару шахту на острові посеред Ґремпенського болота; там він готував собі схованку, на всякий випадок. Я думаю, що він лише туди втік.

Туман застилав вікна, мов білою вовною. Гольмс освітив його лямпою.

— Подивіться, — сказав він, — цеї ночі ніхто не знайде дороги в Ґремпенському болоті.

 

260