Перейти до вмісту

Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/263

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

А тепер я приходжу до кінця цього надзвичайного оповідання. Я ввесь час намагався дати читачеві відчути всі ті неясні темні страхи, які цілий місяць майже висіли над нами і скінчилися в такий траґічний спосіб. На другий день вранці, після нічної пригоди, туман піднявся, і пані Степльтон повела нас туди, де ми знайшли стежку через болото на острів. Та радість і готовність, із якою вона вела нас слідами свого чоловіка, допомогли нам зрозуміти ті страшні обставини, в яких вона жила. Вона лишилась на довгому вузькому півострові з міцного торфу, який далеко сягав у болото. Від нього стежка, потичена невеликими тичинами, вела від одного кущику осоки до другого між укритими зеленим жабуринням плесами й баюрами гнилого багна, які незнайомому з стежкою заступали дорогу. Очерети, ситняг, лепеха й иньші водяні ростини розливали в повітрі гнилі й важкі випари міязмів. А за кожним необережним кроком ноги вгрузали вище кісточок у чорне тремке багно, яке трусилось мов драглі і м'ягкими хвилями розходилось на кілька метрів навкруги наших ніг. Воно наче вмисне і

262