— Думаєте, що ця небезпека походить від нечистої сили, чи від живих людей?
— Саме це якраз ми повинні винайти.
— Хай собі буде, що хоче, моя відповідь готова. Ні один чорт із пекла, містер Гольмс, і на світі ні одна людина не може спинити мене вернутись до оселі моїх предків, і ви можете взяти це за мою рішучу відповідь…
Його чорні брови зійшлися до купи на чолі, лице запалало і стало темно-червоне, як він це говорив. Видко було, що гарячий темперамент Баскервілів не видихався в цьому останньому їх представнику.
— А так, — сказав він, я ледви мав час подумати над усім тим, що ви мені сказали. Це занадто багато для людини від разу зрозуміти й рішити, що зробити. Я хотів би на самоті передумати й рішити. Слухайте-но, містер Гольмс, тепер пів до дванацятої, я вертаюся просто до готелю. Чи не прийшли б ви й ваш друг Др. Ватсон до нас на лєнч[1] у другій годині. Я тоді матиму спромогу сказати вам більше, що я про це думаю.
— Підходить вам це, Ватсоне?
— Досконально.
63
- ↑ другий сніданок
